арт проект соціальної направленності детальніше

Степанида Цвіт

Степанида Цвіт 60+

0 - Я народилася в місті Усурійск.
Мій батько з Житомирської області. Коли прийшов час служби у збройних силах, був відправлений на далекий схід, де і познайомився з моєю мамою (вона з міста Чита). Після закінчення служби батьки вирішили повертатися в Україну. Так у двохмісячному віці я вирушила у свою першу велику подорож, спочатку до батьківської хати й майже одразу до міста Луцьк.
Коли трішки підросла батьки вирішили віддати мене у музичний гурток, вчитися грати на піаніно, але виявилось зовсім не моє.
12 - приходить якесь фанатичне бажання читати, доходило навіть до сварок з батьками. Могла годинами сидіти за книжкою не помічаючи нічого навколо себе. Читала майже все, що потрапляло до рук спочатку фантастика, далі історичні книжки. Звичайно й не оминув період любовних романів...
(Зараз зовсім інший погляд на життя, читати продовжую. але вже інші книжки. Дочитую Робіна Шарма " Кто заплачет когда ты умрешь " - чудова книжка, яка вчить і надихає.)
В цей час батьки розлучаються.

12-16  живу в Таджикістані разом з мамою та її другим чоловіком.
Я прожила в цій країні чотири роки, але все ж таки повернулася в Україну. Якщо бути відвертою, жити там більше не могла. Звичайно це життєвий досвід, але не найприємніші спогади. (Я й дотепер з пересторогою ставлюся до мусульман, намагаюся з ними не спілкуватись. Хоча енергетично я “миротворець” і повинна всіх сприймати однаково. Я намагаюсь це прийняти та перемогти всі свої страхи та забобони.)


Найяскравіший спогади життя  родом з дитинства... Настала весна, минуло чотири місяці мого перебування у Таджикистані. Цього часу виявилось достатньо для розуміння, що це не мій дім, не моя земля...


Розуміння було настільки переконливим, що дванадцятирічна дівчинка сама спромоглася подолати відстань з Таджикистану знову на Далекій схід, у місто свого народження.
Тиждень у паровозі, з пересадкою в Ташкенті, далі Новосибірську... Пам'ятаю як плакала на вокзалі в Новосибірську, тому що не могла закомпостувати білета. Допомога людей та загальний вагон з третьою полицею без постілі... Тиждень який закарбувався в пам'яті на все життя... Я прожила в Усурійську три місяці й повернулася назад до мами.


Знову в Україні.

 

Після закінчення школи повернулась до Луцьку. Спочатку невдала спроба потрапити до Львівського університету, далі рік швейної фабрики в дві зміни. Робота в судово-медичній експертизі, навіть декілька разів потрапляла на розтин. Далі знайомі допомогли влаштуватися в обласну прокуратуру, спочатку машиністкою, пізніше в приймальні прокурора області. Під час роботи пішла навчатися на вечірнє відділення до Луцького педагогічного інституту, закінчила три курси й перевелася до Львова у лісотехнічний, який з успіхом на шостому курсі покинула. 

Ніколи не трималася того, що не подобається або набридло, тому багато пробувала , шукала своє.

Освіту здобула заочно закінчивши Чернігівський юридичний технікум, але жодного дня юристом і не попрацювала.
Скоріш за все щось пов'язане з дитинством спонукає спробувати свої сили в армії. Служила в повітряних військах - була писар третьої ескадрилії. Дуже подобалось як злітають літаки, малювала таблиці, відмічала який літак злітає, а який йде на посадку. Під час служби вийшла заміж, потім декрет.
Більше на державних роботах я не працювала.

29 - народилася донечка.. Коли їй було 7 вона принесла додому першу собаку, яка прожила з нами 14 років. Так вона нагадала мені, що я дуже люблю тварин. Тепер у мене 4 собаки та 4 кішки - всі з притулку. Я рятую тварин.

35 + Після розпаду союзу настав час власного бізнесу. Спочатку пробували займатись всім ; перший у Луцьку магазин засобів догляду за взуттям, далі будівельні кріплення. Двадцять років життя було пов'язані саме з цим.
Проте, я часто різко змінювала своє життя кардинально - таке траплялось 5 разів.
50+ пішла з бізнесу. Люди втомлювали, втрачала енергію.
53 - Шукаю себе. Коли жила в Києві, мене ніхто навіть прибиральницею та продавцем на ринок брати не хотів - казали лише до 45 років. Депресія.
Починаю вишивати ( зараз вишиваю картину, яка зайняла в мене 5 років).
Дочка - Надя привезла перші медитації. Згодом, Надя запропонувала прийняти участь в телепроекті-експерименті як зі звичайної пенсіонерки зробити яскраву людину і в мене відкрилось нове дихання. Я зіштовхнулась з безмежною підтримкою людей - вони писали мені в instagram - продовжуйте! І хоч по характеру я людина не публічна, проте я ризикнула і почала свій новий шлях.
Я вифарбувалась в рожеве і повністю змінила все, Тепер мене запрошують зніматися в рекламі

 

58-59 - завдяки телеканалу ВВС спробувала хіп-хоп. Ще в молодості я мріяла саме про таке, а не про народні танці, а цього не було…

Потім великий теніс, який  мене підкорив. Це паралельний всесвіт. Тренер сказав, що в мене є відчуття м’яча та в мені вмерла велика тенісистка. Цим би я хотіла займатись і надалі.
Нещодавно я вперше сіла за кермо, і нехай це був карт, але раніше в мене такого бажання не виникало. Я люблю коли мене возять.
А ось сноуборд не моє! Коли я спробувала в мене почалася паніка.

Я вважаю, що треба вміти старіти дуже гарно. Жити в гармонії з собою та оточуючими. Мені здається, що наша душа має сталий вік. Мій - це 30-40 років.

Потрібно робити лише те, що подобається в житті. Ось раніше я думала - буде бізнес, побудуємо будинок і я буду найщасливішою. Але згодом, переступивши поріг власного дому, я не відчула того щастя на яке очікувала. А де воно, щастя? І я зрозуміла, що сам шлях, коли людина йде до своєї мрії - це і є щастя! А далі треба шукати новий шлях і так ціле життя.


Треба жити і для себе, бо багато пенсіонерів розчиняються в онуках, але ти - це ти. Коли ти щасливий, то всі щасливі навкруги.

 

“- Мене якось запитала коліжанка, що мені робити, чим займатися? Як в тебе день проходить? А я кажу, що мені і дня не витачає. В мене і медитація, і книги, і город, і вишивка…
- Пишу їй - беріть читайте.
- А вона - очі спорчу.
- Беріть вишивайте.
- Я очі спорчу.
- Ну, то помрете зі здоровими очима. Там все рівно вже буде, які у вас очі - здорові чи хворі.”

Ніколи нікого не судіть. Коли засуджуєш - ти погане на себе забираєш. Тому я намагаюсь не осуджувати.
Багато людей живуть і сплять, вони просто не усвідомлюють, що роблять. А жити треба усвідомлено.

59 - зараз я професійно займаюсь консультаціями по енергетичним матрицям. Маю ще свіої проекти, але поки я їх не розголошую.
Я вже життя бачу пророчі сни з них і отримую відповіді на багато питань, напевно то від мами ( вона лікувала та ворожила) Тож в мене все життя прописано містичними подіями.
Будучи в дочки у Києві побачила об’яву про курси гадання на картах таро. Вже з першого заняття я відчула наче “повернулась додому”
Тепер у мене є сертифікати таролога, кармолога, вичала нумерологію та астрологію та інше.

60 - Мені запропонували стати Амбасадором Schwarzkopf. Тепер я одне з офіційних облич марки в Україні.

“Наразі я живу під новим ім’ям - Степанида Цвіт та навіть подумую чи не змінити мені паспорт на мій новий образ.”

Моє кредо - Рухатись вперед! Розвиватись.
Багато хто з давніх подруг не зрозумів таких яскравих змін в моєму іміджу. А я кажу, що те як люди бачать інших - це їх карма. Чи бачать вони інших поганими чи хорошими - це їх проблема, бо треба жити в першу чергу цікаво для самого себе. Зараз є інтернет, гаджети - стільки можливостей вчитися! Люблю одночасно робити кілька справ, наприклад паралельно слухати аудіокниги.

Я мрію мандрувати. Бо була в багато де, але все по роботі, а я хочу відпочити.
Хочу в Єгипет та на Балі, в місця сили. А також мрію вивчити англійську мову. Мрію зробити власний притулок для тварин.

#muse4youth


Muse4youth дякує за співпрацю команді для зйомки нової героїні проекту в Луцьку:
фото: Анастасія Альошина
зачіска: Марина Лішунова
макіяж: Юлія Кірічук
манікюр: Альона Домськи
стиль: Василина Дудник
одяг: Butik магазин стильного жіночого одягу (Луцьк)
відео: Руслан Сатс


Бекстейдж зйомки: